25 лютого - День пам'яті Лесі Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, за чоловіком — Квітка) народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському в інтелігентній сім’ї.

      Мати її — українська письменниця Олена Пчілка, батько служив головою з’їзду мирових посередників.

    З дитинства дівчинку звали Лесею. Коли вона почала друкуватися в галицьких журналах, то для того, щоб читачі знали, що автор тих віршів народився на «наддніпрянській» Україні,— ставила поряд з підписом «Леся» слово «Українка». Так виник псевдонім поетеси — Леся Українка.

      Дитячі літа Лесі минали на Волині — в Новограді-Волинському, в Луцьку, в с. Колодяжному Ковельського повіту. Тут вона вперше пізнала життя і побут простих людей. Від них почула багато пісень і казок, в яких розповідалося про боротьбу народу за волю.

     На дванадцятому році життя Леся захворіла: в неї виявився туберкульоз. Через хворобу Лесю до школи не віддали. Однак під наглядом матері вона здобула дуже добру освіту, навчаючись дома, з приватними учителями, а далі систематичною самоосвітою.

      З дитинства дівчинка любила твори Шевченка, Марка Вовчка, Пушкіна, Некрасова, Тургенєва. Любила читати Салтикова-Щедріна з батьком, який досконало вмів розшифровувати усі «іносказанія» письменника.

   Взимку 1881 року Леся Українка перебралася з матір’ю й братом до Києва.

Перемагаючи хворобу, Леся Українка вчилася багато. Завдяки своїй наполегливості й любові до знань вона стала високоосвіченою людиною: не тільки засвоїла курс «шкільних» предметів, а й глибоко вивчила музику, мистецтво, широко і повсякчасно знайомилася з явищами світової культури, особливо успішно вивчала іноземні мови. Дівчина знала грецьку мову, латинь, німецьку й французьку з «шкільної лави», а згодом вивчила польську, італійську, англійську, болгарську й іспанську. Писати вірші почала з дев’яти літ.

     Невигойна хвороба, що з кожним роком все більше загострювалась, вимагала частих поїздок Лесі Українки на лікування в Одесу, Ялту, Тифліс, Кутаїсі та за кордон — в Німеччину, Італію, Єгипет. Однак вона багато й плідно працювала. Після першої книжки віршів «На крилах пісень», яку поетеса видала в двадцятидвохлітньому віці, виходять у світ її вірші, драматичні поеми, оповідання, критичні та публіцистичні статті.

    Незважаючи на хворобу, яка з 1907 р. набрала дуже тяжкої форми, останні роки життя Лесі Українки були надзвичайно плодотворними. Вона відгукується на всі важливі проблеми життя, картає зрадництво, моральну потворність панівних класів у час реакції, оспівує непохитних борців за волю. Кращий твір її останніх років «Лісова пісня» сповнений оптимізму, віри в творчі сили народу.

      Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в м. Сурамі на Кавказі. Тіло поетеси перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.